Культури

Вся необхідна інформація про Ваші улюблені рослини, правила догляду за ними та товари, які Вам в цьому допоможуть.

Абрикос
Абрикос

Абрикос

Абрико́с (грец. πραικόκιον від лат. praecox — швидкостиглий) — плодове дерево родини розових, близький родич мигдалю, персика, сливи і вишні, батьківщина — Середня Азія та Китай. Є 8 видів, ростуть в основному в Азії, тривалий час вирощувалися в Вірменії, звідки потрапили в Європу і Америку (звідки латинська назва — «вірменська слива»). Давні греки називали абрикос «золотими яйцями Сонця».

Дикі абрикоси (Абрикос звичайний, лат. Armeniaca vulgaris Lam.) — не така вже й ботанічна рідкість. У горах Середньої Азії трапляються невеликі абрикосові ліси. На півдні Приморського краю, на півночі Китаю, в Кореї на сухих кам'янистих схилах ці дерева ростуть групами або поодинці. Абрикоси пристосувалися навіть до сибірських морозів. У Забайкаллі та Монголії кущі абрикосів витримують температуру до -50 °C. Плоди диких абрикосів дрібніші, вони мають гіркуватий присмак, у м'якоті трапляються грубі волокна. Абрикси дуже швидко ростуть. За спрятливих умов за рік молода рослина сягає півтора метра. Абрикоси люблять світло і добре переносять посуху. Дерева живуть до 50 і більше років.

Абрикосові дерева мають гарну деревину, у центрі — блискучу темно-коричневу, з країв — світлішу, жовту або буру. З деревини виготовляють музичні інструменти, що добре звучать, сувеніри.

У плодах їстівних сортів містяться цукри, органічні кислоти, вітаміни. Плоди — солодкі, соковиті, їх споживають свіжими, сушеними та в переробленому вигляді. Великим попитом завжди користуються сушені абрикоси: вони містять калій (K), що стимулює роботу серця та цілого організму. Сушені абрикоси без кісточок називаються курага, з кісточками — урюк. Сушені плоди містять 50-60% цукру